ПОРАДИ ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ
ЯКОЇ ПОВЕДІНКИ БАТЬКИ ВЧАТЬ СВОЇХ ДІТЕЙ?
Та самої різної.
Дитина спостерігає, як реагує батько, коли матір просить щось принести. Запам'ятовує, з якими почуттями батьки роблять прибирання в будинку або ходять на роботу. Чи говорять вони "дякую" один одному? Обіймаються вони? Чи виявляє матір повагу до батька, а батько до матері?
Свіжий розум дитини вбирає поведінку батьків, як промокашка чорнило. Але далеко не всю батьківську поведінку дитина буде повторювати. Дитина сама по собі є унікальною особистістю зі своїм неповторним характером. Тому двоє дітей в одній сім'ї візьмуть різні шаблони у дорослих, оскільки кожен сприймає світ через свою унікальну призму.
У контексті всього цього, давайте розглянемо методику виховання батогом.
Коли дитина не слухається, тобто робить щось вперекір батьківському бажанню, то прийнято карати. Навіщо? Щоб запам'ятав урок і більше так не поводився. Дитину спершу лають, а потім карають. Або спершу карають, а потім лають. Тут варіантів маса.
У той час, як батьки виховують насильством і словами, пояснюючи, як треба себе вести, 72% словесної інформації маленька дитина не засвоює. Зате вона прекрасно засвоює іншу інформацію - поведінку батьків. Дитина запам'ятовує гучність голосу, тембр, інтонацію, жести.
Дитина все це уважно спостерігає, щоб потім відтворити ту ж інтонацію, позу, гучність голосу, жести і слова. Пам'ятаєте перший головний принцип навчання: спостерігати - запам'ятовувати - повторювати?
За відображення поведінки оточуючих відповідають дзеркальні нейрони. Вони є у приматів, птахів і людей. Логіка дзеркальних нейронів дитини наступна: якщо батьки так чинять, значить і мені можна чинити так само, значить так прийнято поводитись в цьому суспільстві.
Що відбувається в цей момент? Дитина спостерігає, як поводяться батьки. Дзеркальні нейрони фотографують поведінкову інформацію і відкладають її в пам'ять.
Уявіть, ніби мозок малюка розмірковує в цей момент: "Ага. Зрозумів. Якщо ти не згоден з чиєюсь думкою, значить потрібно кричати і погрожувати. Так роблять мої батьки, значить так правильно. Засвоїв "
Проходить деякий час. Кілька днів, якщо хочете. Виникає ситуація, коли дитина не згодна з думкою батьків. ЇЇ розум відразу згадує, як вони робили, коли були не згодні з її думкою. Вони обурювалися і сварилися. І тоді дитина починає обурюватися, кричати і тупотіти ногами. Адже так прийнято поводитись в цьому світі?
"Ні. Не так! "- вважають в цей момент його батьки.
Нічого собі! ДитинаКРИЧИТЬ на них! Цього не можна допускати. Це непослух. Доведеться покарати за це. І тоді все по новій повторюється: лайка, крики, шльопання по дупі і так далі. Дитина ще раз переконується, що якщо ти з кимось не згоден, значить потрібно голосно лаятися і бити.
Вона розуміє це так: "щоб відстояти свою думку і свої бажання, потрібно пригнічувати інших людей".
“Шкода, тільки, батьки виявилися сильнішими. Я був проти і, як годиться, почав на них кричати і обурюватися, але вони перекричали мене. Вони старші і сильніші. Тепер мені прикро і боляче. З моєю думкою не рахуються. Це не справедливо. Але я виросту і стану сильнішим!”
Отже, бажання і вчинки дитини, які не подобаються батькам, необхідно насильно придушувати. Чи не так? Чи не це називається правильним вихованням?
РОЗМОВА ДИТИНІ, РЕМІНЬ-БРЮКАМ!
Можна неозброєним оком побачити різницю: наскільки закомплексовані і злі люди у нас і наскільки розкуті і привітні в країнах, що не застосовують насильство над дітьми. Подумайте про це.
Зі спостереження, яке показує нам, як діти копіюють батьківську поведінку, можна винести кілька правил. Ними легко керуватися, щоб визначити, чому ми вчимо дітей, коли чинимо так чи інакше.
Ось ці правила:
Неповага породжує неповагу у відповідь, повага породжує у відповідь повагу;
Насильство породжує насильство у відповідь, доброзичливість породжує дружбу;
Егоїзм породжує егоїзм. Уважність до іншого обернеться уважністю у відповідь;
Якщо не прислухатися до думки дітей, вони вчаться НЕ чути вашу думку;
Примушення породжує несвободу. Невільник втече на свободу при першій же можливості.
Формула проста:
Поведінка А вчить дитину поведінки А, а поведінка Б вчить поведінки Б.
Неповага до думки і бажань дитини (егоїзм), вчить його неповазі до батьків і інших людей (егоїзму).
ПОРАДИ ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ.
СТИЛІ ВИХОВАННЯ ТА ЇХ ВПЛИВ НА САМООЦІНКУ ПІДЛІТКІВ

1. Надмірна опіка (гіперопіка). Цей стиль характеризується надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину.З раннього дитинства діти дуже прив’язані до батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки інколи плутають любов і опіку. Вона затрудняє формування в дітей внутрішньої автономії та породжує залежність як рису характеру. Люблячі матері часом не здатні уявити дитину окремо від себе, не розуміючи того, що юнак не зможе подорослішати, не розірвавши пуповину емоційної залежності від батьків. Батьки звикли до своєї дитини і не схильні помічати вікових психологічних змін, що відбуваються з нею. Вона виросла, змінилася, а люблячі батьки все ще бачать її такою, якою вона була декілька років тому, причому власна думка їм здається беззаперечною. Підлітки, навпаки, набувають критичного ставлення до батьків, вони починають чинити опір. А це часто ображає батьків «Я живу заради дітей», - пишаючись, заявляють батьки. Але при ретельному аналізі виявляється, що фактично буває так, батьки живуть не заради дітей, а скоріше за їх рахунок. Багато з них відносяться до своїх дітей зверхньо, висмоктуючи з них усі «соки». Адже якщо батьки не реалізувались у професійному плані, не досягли бажаної для них значущості в кар’єрі, спілкуючись із дитиною, вони цілком можуть задовольнити ці потреби, постійно нагадуючи їй, як багато для неї зробили, дорікаючи їй цим, забороняючи робити їй те, що хочеться, блокуючи її розвиток. Спілкуючись із дитиною вони можуть відчувати себе великими начальниками. Завдання дорослого – попередити, застерегти, пояснити, вказати на можливі наслідки, але дати можливість дитині діяти самостійно, здійснювати свій власний вибір. Тоді, навіть зробивши помилку, дитина навчиться думати, відповідати за свої вчинки, за себе, бути самостійною. Звичайно, все залежить від ситуації і віку дитини. Але обов’язково слід пам’ятати, що рано чи пізно дитині треба буде ставати дорослою й самостійною і те, як це буде відбуватися, залежить від усіх дорослих, які оточують підлітка, а передовсім – від батьків і вчителів.

2. Авторитарний стиль виховання - це стиль, при якому батьки недооцінюють позитив, який є в їхніх дітях і віддають перевагу контролю. Цей спосіб виховання іноді пов’язують з агресивно-командним впливом батьків. Насправді авторитарні батьки – не обов’язково диктатори й деспоти, вони можуть бути дуже люблячими і ніжними, але у стосунках з дитиною на перше місце, як у випадку гіперопіки, ставлять свою потребу бути поруч, контролювати життя дитини, приймати за неї рішення. З одного боку, це забезпечує певний психологічний комфорт: можна менше хвилюватися за дитину, не боятися, що вона наробить помилок. Але з іншого боку, надмірний батьківський контроль унеможливлює розвиток самостійності підлітка: він не може навчитися ініціативності, відповідальності, наполегливості, самоконтролю. Адже самоповага і впевненість у собі формуються лише за умови, що людина має можливість сама поставити собі мету й досягти її самостійно. В умовах постійного керування з боку батьків такою метою може стати лише протистояння дорослим, рішення не підкоритись їхнім вимогам. Якщо підліток досягає мети – виникає конфлікт з батьками, якщо ж батьки зможуть «переламати» дитину – у неї розвивається почуття власної неспроможності, пасивність, безініціативність, безвідповідальність. Така невпевненість у собі розповсюджується і на стосунки з однолітками: учень не може відстоювати свою думку, пасує перед більш упевненими в собі друзями і вчителями.

Для того, щоб зберегти стосунки зі своїми дітьми і водночас підтримувати їх упевненість у собі й самостійність, необхідно обмежити зону свого контролю, поступово передаючи підліткам відповідальність за їхні дії та вчинки. Це може бути досить серйозним психологічним випробуванням для батьків: адже дитина може наробити помилок, які доведеться потім виправляти. Наприклад, рішення підлітка піти до басейну може призвести до його застуди, лікування, ускладнень. Але якщо не пустити його, то наслідки можуть бути ще гіршими: і для стосунків з батьками (образа, недовіра, спроби приховувати від дорослих свої наміри) і для авторитету підлітка серед товаришів (підлітки зневажливо ставляться до однолітків, які підкорюються дорослим), і для самооцінки особистості (неможливість відстояти своє рішення інтерпретується дитиною як нерішучість, слабкість волі або як відсутність поваги, нерозуміння з боку сім’ї).
Таким чином, батьки стоять перед вибором: подбати про власний спокій і утримати дитину від самоствердження чи дати підростаючій особистості певну свободу, щоб вона могла розвиватись, учитись на своїх досягненнях і помилках.
Щоб зберегти психологічний контакт із старшокласниками, батьки повинні враховувати дорослішання дітей, відмовляючись від авторитарних методів виховання, навіть якщо вони здавалися раніше успішними.

3. Ліберальний стиль виховання характеризується наданням повної самостійності дітям. Ліберальне ставлення батьків, здається, могло б сприяти успішному самовизначенню і формуванню відповідальної позиції особистості. Але для цього особистості потрібно вже мати чітку систему власних орієнтирів: цілі, принципи, морально-етичні еталони тощо. Оскільки суб’єктивна картина світу в підлітковому віці лише формується, то підлітки потребують допомоги для орієнтиру в складному і мінливому світі. Якщо цю функцію не виконують батьки, вони шукають інших авторитетів, які часто суперечать один одному. Невизначеність суб’єктивних орієнтирів знижує самооцінку особистості, породжує почуття безпомічності, неспроможності знайти свій шлях у житті. І в таких умовах ліберальна позиція батьків сприймається підлітками як відстороненість, байдужість, навіть як егоїзм. «Їм немає діла до мене!» - думають у таких випадках діти. Отже, надання підліткам надмірної свободи так само небезпечне для становлення їх особистості, як і надмірне її обмеження.

4. Демократичний стиль виховання. Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас гнучке виховання. Батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують їх обговорення з підлітком; влада використовується лише в міру необхідності; у дитині цінується як слухняність, так і незалежність; батьки встановлюють правила і твердо втілюють їх у життя, але не вважають себе безгрішними: вони прислухаються до думки дитини, хоч і не діють виключно відповідно до її бажань. Цей стиль виховання найбільшою мірою сприяє розвитку в дитини самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності (С.І.Подмазін).

5 ПРИЧИН, ЧОМУ ПОТРІБНО ЧИТАТИ ДІТЯМ
Кожна дитяча книга — це світ із незвичайними персонажами, яскравими картинками та добрими емоціями. Книги розвивають мовлення малюка та його емоційність, спонукають допитливість, відкривають цілий світ. А чого ще можуть навчити книги наших дітлахів?
1. Фантазувати.
В анімаційному або художньому фільмі герої та декорації подаються дитині вже «готовими», такими, як їх побачив режисер. Книга вмикає дитячу фантазію. Слова, надруковані на папері, перетворюються на образи. Кожен маленький слухач або читач уявляє собі героїв і світ, в якому вони живуть, по-своєму.
2. Перемагати свої страхи.
Часто в дитячих книгах зустрічаються негативні і навіть досить страшні персонажі. Саме в ранньому дитинстві у малюка формується здатність справлятися зі своїми страхами. Він вчиться не боятися Баби-яги, намагається подружитися з Бармалеєм, шукає всілякі шляхи і лазівки, які допомагають йому стати хоробрішим. Усі ці маленькі і великі перемоги відіграють величезну роль у становленні особистості, вихованні характеру. Дитина дорослішає через випробування і долає свій страх разом із героями казок.
3. Співпереживати та співчувати.
Дитина переживає все те, що відбувається з героями книг і приміряє на себе. При цьому вона вчиться розрізняти, «що таке добре і що таке погано», розпізнавати добро і зло, вибирає, ким би вона хотіла бути і на чиєму боці. Напруга, яку відчуває малюк, слухаючи історію, і та емоційна розрядка, то полегшення по закінченні, коли стає зрозуміло, що «все добре», є можливістю «скинути» агресію мирним шляхом, перемогти уявного ворога, відчути себе сильним і благородним.
4. Знаходити інформацію.
Будь-яка освіта починається з самоосвіти. Тому в бібліотеці малюка неодмінно мають бути всілякі енциклопедії та пізнавальні книги. Розглядаючи картинки і слухаючи мамине читання, маленький чомусик знайде відповіді на багато своїх питань. Поступово він усвідомить, що існує чимало книг, в яких можна відшукати цікаву для себе інформацію. І робити це зовсім не складно.
5. Умінню спілкуватися.
Існує чимало книг, що стануть чудовими помічниками у розвитку комунікабельності малюка. Слухаючи казки та оповідання, дитина проживатиме ситуації разом із головними героями, і, завдяки цьому, розбиратимеся в правилах поведінки й особливостях спілкування з однолітками.
РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ГІПЕРАКТИВНИХ ДІТЕЙ
  • У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах.
  • Уникайте повторень слів «ні» і «не можна».
  • Говоріть стримано, спокійно і м’яко.
  • Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.
  • Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
  • Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.
  • Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийму їжі, виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові.
  • Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.
  • Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів.
Чи вчити свою дитину давати здачі?В якому віці варто вчити дитину давати здачі?Як навчити правильно відстояти свої інтереси?

Для багатьох батьків ці питання є каменем спотикання у вихованні. Батьки плутаються в переконаннях з приводу здачі. Деякі дотримуються думки, що битися не можна, інші що необхідно відповідати на удар ще більшим ударом. А в голові у дитини виникає каша. Адже мама з татом вчать, що не можна битися, але і в той же час, стверджують що дитина повинна вміти давати здачу, захистити себе чи постояти за себе.

Давайте розберемося з цими поняттями

1. Дати здачі.
2. Постояти за себе.
3. Навчитися захищатися.
4. Це абсолютно різні поняття.

Дати здачі- це відповісти ударом на удар. Робити це потрібно відразу, або не робити взагалі (як то кажуть, після бійки кулаками не махають). Мета - дати кривдникові зрозуміти, що "до мене краще не лізти". Але діти не завжди правильно розуміють значення цього виразу. Іноді непросто відрізнити агресію від випадковості. Діти, особливо в школі, постійно в русі, вони метушаться, штовхаються, наступають один одному на ноги ... І що ж, на кожен випадковий поштовх або на ногу наступили, у відповідь повинен бути удар? Що вийде в підсумку? Дитина, що неправильно зрозуміла значення слів "дати здачі" буде штовхати всіх підряд. Так, її/його боятимуться, будуть цуратися, приймати за ненормального, але, як не дивно, дитина все одно буде постійно ходити в синцях.

Постояти за себе- це значить не дати себе образити. Тут важливо вийти з конфлікту і при цьому зберегти "фізичну цілісність" і гідність. Той, хто вміє постояти за себе - як правило, миролюбна, доброзичлива людина, впевнена в собі, сильна духом і фізично, яка не почне першою, чи не скотиться до образ, адекватно оцінить ситуацію. Таких завжди поважають, і на таких нападають рідко, тому що конфлікт припиняється ними іноді за допомогою декількох фраз. Мабуть це те, до чого треба прагнути.

Якщо напад все ж відбувся,важливо вміти захищатися. У цьому випадку на перше місце виходять фізичні дані людини (дитини): реакція, спритність, сила. Як правило, тому, хто вміє постояти за себе, хоча б раз доводилося захищатися. Тут дуже важливо не перевищити межі необхідної самооборони.

Потрібно дати кривдникові зрозуміти, що його дії безрезультатні, не більше. Важливо вміти оцінити ситуацію і вчасно зупинити себе. А для цього необхідно зберігати спокій. Цьому навчитися непросто. Допомогти можуть спортивні секції єдиноборств, якщо пощастить з тренером, тому що в єдиноборствах, дуже важлива духовна складова виховання, а багато тренерів часто упускають її, спираючись на «фізуху».

Хлопчики завжди повинні знати – жінок (дівчаток) бити не можна! Це повинен міцно засвоїти ваш син. А якщо дівчатка нападають? Адже таке зараз, на жаль, не рідкість. Відходь, закривайся руками, постарайся піти, але не бий! Чоловік, який ударив жінку, руйнує в собі якийсь психологічний шлагбаум. Його природне завдання - захищати жінку!

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ.
ЗУСТРІЧ З "ВНУТРІШНЬОЮ ДИТИНОЮ"
Думаю, багато хто чув фрази на зразок "Всі ми родом з дитинства" або "В кожному з нас живе дитина". І для мене вони дуже близькі. Тому що, попри те, що всі ми з віком старшаємо, але те, що ми взяли з собою з дитинства, завжди залишається з нами. Це може бути і наша впевненість у собі, віра у світ, у людей, наш оптимізм, але можуть бути і якісь наші страхи, упередження, негативний досвід, який навіть у дорослому віці змушує нас відчувати себе маленькими та безпомічними.
Тому контакт зі своєю "внутрішньою дитиною" такий важливий. Адже лише ми можемо її зрозуміти, допомогти їй і, звісно, у такий спосіб допомогти і собі дорослому.
Спробуйте віднайти свою "внутрішню дитину".
1.Прочитайте спочатку всі пункти інструкції, тоді знайдіть собі комфортне і спокійне місце та спробуйте повізуалізувати.
2. Закрийте очі і уявіть, що ви бачите маленьку дитину (хлопчика або дівчинку). Зараз ця дитина досить далеко від вас, спробуйте до неї підійти ближче. Тепер ви бачите, що ця дитина - це ви в дитинстві.
3. Чим зараз займається ця маленька дитина?
4. Як вона почувається? Їй сумно чи весело, можливо їй страшно чи вона сердита? Чому їй так?
5. Уявіть, що ви підходите до цієї дитини, простягаєте їй руки і пропонуєте обійняти.
6. Скажіть цій маленькій дівчинці чи хлопчику, що ви її любите, що ви завжди будете поряд, що, незважаючи на те, що з нею відбувається там, у дитинстві, тут у дорослому житті ви готові завжди надати їй підтримку, зрозуміти.
7. Побудьте трохи поряд з цією дитиною. А тоді, коли відчуєте, що готові, попрощайтеся з собою маленькою/маленьким. Поверніться в своє доросле Я і проаналізуйте свої емоції та відчуття.
Якщо ви хочете краще зрозуміти вплив свого дитинства на себе дорослого, а також навчитися задовільняти потреби своєї "внутрішньої дитини", щоб бути щасливим дорослим, то можна про це дізнатися більше у книгах:
**Стефані Штейталь "Твоїй внутрішній дитині потрібен дім"
**Чарльз Уітфілд "Внутрішня дитина"
** Анастасія Василенко "Зцілення внутрішньої дитини"
Турбуйтеся про себе
Зниження рівня тривожності за допомогою графічних диктантів, малюнків під час корекційних занять.

/Files/images/Н.jpg

Розвиток навичок позитивної діяльності, дрібної моторики, словникового запасу дитини під час корекційних занять.

/Files/images/Ф2К.jpg

Використання дидактичного матеріалу під час корекційних занять з розвитку навичок позитивної діяльності.

/Files/images/ТВ К 2.jpg

/Files/images/ТВ К.jpg

/Files/images/327477914_910367733476862_1332443676809897877_n.jpg

ПІСОЧНА ТЕРАПІЯ

Граючи з піском у дитини посилюється бажання дізнаватися щось нове, експериментувати і працювати самостійно, в пісочниці потужно розвивається тактильна чутливість як основа «ручного інтелекту».
Дуже добре в іграх з піском більш гармонійно і інтенсивно розвиваються всі пізнавальні функції (сприймання, увага, пам’ять, мислення), а також мова і моторика.
Пісок як і вода, здатний «заземлювати» негативну енергію, що особливо актуально в роботі з «особливими» дітьми.
Гра “Незвичайні сліди”
Мета: розвиток тактильної чутливості.
“Йдуть ведмежата” – дитина кулачками і долонями з силою натискає на пісок.
“Стрибають зайці” – кінчиками пальців дитина вдаряє по поверхні піску, рухаючись в різних напрямках.
“Повзуть змійки” – дитина розслабленими / напруженими пальцями рук робить поверхню піску хвилястою (у різних напрямках).
“Біжать жучки-павучки” – дитина рухає всіма пальцями, імітуючи рух комах (можна повністю занурювати руки в пісок, зустрічаючись під піском руками один з одним – “жучки вітаються”).

ПРО СМОКТАННЯ ПАЛЬЦІВ ДИТИНОЮ.

Смоктання пальців немовлям розчулює дорослих. Так батьки розуміють, що дитина голодна чи засумувала, і швидко виправляють ситуацію. Але іноді є патологічне смоктання пальця. Дитина дорослішає, їй виповнюється 2–5 років, а погана звичка не зникає. Як діяти батькам? Як відучити дитину від цього?
1. Потрібно реагувати на смоктання пальця якомога раніше. Хоча багатьом і здається, що нічого страшного тут немає. Необхідно не полишати без уваги таке явище, адже було зафіксовано, що в дитячих будинках у дітей від тривалого смоктання спотворювалася фаланга пальця. Він ставав тоншим, потребував лікування, адже дитини майже «з’їдала» його до самої кістки.
2. Потрібно знайти причини, чому дитина смокче палець. Зазвичай батьки шукають способи, як відучити дитину від цієї поганої звички, узагалі не беручи до уваги причини. А причини дуже різні. Найпростіша — дитина хоче їсти (навіть у 2–3 рочки таке буває), найскладніша — дитина зазнала стресу, не відчуває щирої батьківської любові, лише відчуття самотності чи нервового збудження.
3. Потрібно завжди спокійно відволікати дитину від смоктання пальця, але з дією. Не слід сварити та кричати: «Скільки можна пальці до рота тягнути! Негайно виймай!». Малюк послухається, засмутиться, може почати плакати та запевняти: «Я більше не буду!», але за кілька хвилин знову потягне пальці до рота. Необхідно просто відволікати, а самим брати та витягати пальці з рота, запропонувавши, наприклад: «Дай мені ручки, зараз пограємося!» Завжди зацікавлюйте чимсь дитину.
4. Потрібно дотримувати певної регулярності. Звичка формується, як зазначають науковці за 21–24 дні. Тому якщо ви сьогодні стежите за тим, щоб дитина не смоктала палець, а наступного дня не берете це до уваги, ваші зусилля марні. Узялися за справу, тож нехай дії будуть систематичними, а не випадковими. Водночас неможна зациклюватися на цьому. Слід діяти так, аби дитина нічого не підозрювала.
5. Потрібно знати, що смоктання пальця може перерости в гризіння нігтів. Якщо ви не відучите дитину смоктати палець, на вас чекає боротьба з сином чи донькою, яка має нігті як «обрубки» та ще й часто заражається глистами. Адже, як відомо, під нігтями окрім бактерій може бути будь що.
Відучить дитину також облизувати пальці після смачної їжі, адже це не лише некрасиво, але й сприяє сформуванню звички смоктати палець.

/Files/images/326167601_634741551755953_2346767521999369753_n.jpg

/Files/images/326471014_687823583036628_3618057071588762875_n.jpg

Розвиток координації рухів, сенсорне сприйняття доріжок, форми та кольору.

/Files/images/Афіна.jpg

/Files/images/317387388_3410588922533916_7528042072920828811_n.jpg

/Files/images/317074595_3410595639199911_6186617529890830877_n.jpg

ПСИХОЛОГИ РЕКОМЕНДУЮТЬ. ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ ДЕ В НЕЇ ПРАВА РУКА, А ДЕ ЛІВА.

Учити дітей розрізняти, де права рука, а де ліва, можна ще значно в ранньому віці, але повністю дитина усвідомить це приблизно в 4–5 років. Оскільки до цього віку дитина сама ще не може визначитися, яка рука в неї є головною, а тому запам’ятати назви сторін важко. Після зазначеного віку визначається провідна руки. Для кращого засвоєння можна проводити спеціальні ігри, що допоможуть дитині краще орієнтуватися в просторі.

1. «Ліворуч-праворуч». Узяти іграшку лівою (правою) рукою і покласти її біля лівої (правої) ноги (руки, вуха).

2. «Фізкультхвилинка» (можна виконувати під час ранкової зарядки). Промовляємо і рухаємося відповідно до вказівок: «Журавлику довгоногий, Покажи мені дорогу! Тупни правою ногою! Тупни лівою ногою. Ліву ручку підніми! Праву руку підніми. Помахай усім, І знайдеш свій дім».

3. «Маленький водій». Знадобиться кермо або іграшкова машинка. Їдемо в машині, коментуючи свої дії: повертаємо ліворуч, повертаємо праворуч.

4. «Овочі — ліворуч, фрукти — праворуч». Картки із зображенням овочів і фруктів слід розкласти відповідним чином.

5. «Світ навпаки». Потрібне велике дзеркало. Стоячи перед ним, необхідно підняти праву руку, потім — ліву. Повернутися до мами і попросити дитину назвати праву мамину руку і ліву, потім пояснити про зворотне зображення.

МАЛЮВАННЯ ДОПОМАГАЄ ДІТЯМ РОЗВИВАТИСЯ і ЯК БАТЬКАМ ПРАВИЛЬНО РЕАГУВАТИ НА МАЛЮНКИ

МАЛЮВАННЯ це перша художня діяльність, якою дитина займається усвідомлено і самостійно. Це не просто веселе заняття, а складний процес, в якому уявному образу або почуттю надають видиму форму. Малювання необхідне дітям, щоб повноцінно розвиватися.

Що ж розвиває малювання?
У ранньому віці, звичайно ж, малювання сприяє розвитку ДРІБНОЇ МОТОРИКИ рук. Під час малювання задіяні рухові, зорові, м'язові і дотикові аналізатори, розвивається зорово-моторна координація, ПАМ'ЯТЬ і зосередженість.

Малювання розвиває творче мислення, тобто КРЕАТИВНІСТЬ, тому що під час малювання дитина створює безліч образів, які можна змінювати на свій розсуд, шукати нові асоціативні зв'язки між предметами і їх зображеннями. Пошук асоціацій і генерація образів- це відмінне тренування творчого мислення.

Малювання відмінно розвиває фантазію і уяву, які є важливими сторонами життя дитини і особливо розвиваються в віці від 5 до 15 років.

УЯВА - це здатність подумки представляти зорові картини. Завдяки цьому людина може переробляти минулий досвід і створювати нові зв'язки між отриманими образами. Чим більше таких зв'язків утворюється в мозку, тим краще розвивається мислення.

ФАНТАЗІЯ необхідна майбутньому дорослому. Вона дозволяє людині робити сміливі припущення, винаходити і створювати щось принципово нове. У малюванні дитині потрібно детально продумати образ до того, як вона зможе його намалювати.

Якщо дитина перестає вигадувати, у неї знижується потенціал творчого мислення, а потім і зацікавленість в мистецтві і творчій діяльності.

Малювання стимулює розвиток СПРИЙНЯТЯ в дитячому віці, змушуючи дитину вивчати об'єкти для зображення і відкривати в них нові якості, яких вона раніше не помічала. Тренується уміння спостерігати і аналізувати об'єкт, що також сприяє розвитку МИСЛЕННЯ, так як всі психічні процеси взаємопов'язані і мають один на одного взаємовплив. Таким чином, за малюнками дитини можна зробити висновки про розвиток моторики та інтелекту.

Малювання впливає на РОЗВИТОК МОВИ. У ранньому віці дитина під час малювання промовляє свої дії ( «зараз я візьму синій олівець і намалюю ...»), що допомагає їй їх усвідомлювати і краще координувати. Батькам дуже важливо уважно слухати розповіді дитини про свій малюнок, ставити навідні запитання про героїв, сюжет і деталі зображення, тим самим стимулюючи розвиток зв'язного мовлення і словникового запасу.

У віці від 7-ми років дуже важливо вигадувати сюжет для малюнка. Багато дітей, звикнувши, що на заняттях з малювання дається певна тема або приклад, починають зазнавати труднощів при самостійному виборі сюжету. Ви, як батьки, можете допомогти дитині, якщо будете частіше водити дитину в музеї, на виставки, театри або навіть, коли гуляєте, йдете в магазин, звертайте увагу дитини на те, що відбувається навколо вас і самі озвучуйте це. І поступово привчайте дитину до того, що кожне цікаве спостереження може лягти в основу нового сюжету для малюнка.

Чим різноманітніше і багатше життєві враження дитини, тим яскравіше і незвичніше буде його фантазія.

Можна влаштовувати домашні виставки з дитячих і спільних робіт, вигадувати назви картин. Такі виставки можна приурочити до якого-небудь свята, щоб діти могли побачити підсумок своїх занять малюванням.

Відсутність малювання збіднює психічний розвиток і говорить про наявність в ньому якихось труднощів і страхів.

За колірною гамою малюнків можна теж зробити висновки про проблеми дитини. Переважання сірих і чорних тонів в малюнках говорить про відсутність життєрадісності і знижений фоні настрою, про велику кількість страхів, з якими дитина не може впоратися самостійно. Яскраві, світлі й насичені фарби свідчать про активний життєвий тонус і оптимізм.

ЯК ПРАВИЛЬНО РЕАГУВАТИ НА МАЛЮНКИ ДІТЕЙ?

За допомогою малювання діти реалізують свій життєвий досвід, переробляють свої переживання і фантазії. Малюнок - це ВНУТРІШНІЙ СВІТ ДИТИНИ і тому треба дуже обережно ставитися до оцінювання малюнків дорослими. Ні в якому разі не можна критикувати малюнки. КРИТИКА є однією з головних причин низької самооцінки і страху помилки. І навіть ПОХВАЛА може згубно позначитися на самооцінці дитини і викликати залежність від думки оточуючих, А дитину треба вчити спиратися не на чужу думку, а на свої власні відчуття, думки і почуття. Тільки так можна виростити впевнену і самостійну людину. Як критика, так і похвала - це теж оцінювання. А так як малюнок - внутрішній світ дитини, він не потребує оцінки.

Якщо до вас дитина підійшла зі своїм малюнком і питає: «Ну як красиво?», Ви можете її запитати: «А тобі подобається? Що тобі тут подобається найбільше? ». Якщо батьки відразу видадуть свою оцінку, дитина не встигне усвідомити своє ставлення, задоволена вона чи ні роботою. Пошукайте в малюнку дитини якісь незвичайні деталі, яких раніше не було, зверніть увагу дитини на це і скажіть: «Як здорово ти це придумала!».

Як краще вчинити мамі, якщо дитина впевнена, що малюнок поганий, не гарний, бездарний? Прийняти почуття дитини, навіть якщо дитина не задоволена своїм малюнком і він їй не подобається. Висловіть свою віру в її майбутніх досягненнях.

Дорогі батьки, не поспішайте з оцінками! Це допоможе вам виростити успішну людину, яка вірить в себе і довіряє власній думці.

Коли підліток дзвонить тобі зі шкільної поїздки в сльозах і каже: «Мене зловили з алкоголем. Що мені робити?». А ти замість «Ото дістанеш, як будеш вдома» , кажеш: «Не переживай. Це не кінець світу. З ким ти? Де? Чи ти в безпеці?».

Коли ти говориш чоловікові: «Піди перевір, чи дихає вона. Вона занадто довго спить». І він замість «Не говори дурниці, думки матеріальні» відповідає: «Я перевірю. Але чого ти боїшся?». І ти обговорюєш з ним свій страх синдрому раптової дитячої смерті, а він тебе обіймає.

Емоційна безпека дитини. Важливий текст, який варто прочитати усім батькам!

Емоційна безпека виглядає так:

Коли ти з жахом вибігаєш з ванної кімнати і лаєшся (майже матом), що туалет перестав змивати… а 4-х річна дитина говорить: «Напевно, це через мене. Я кинула дуже багато паперу. Мені потрібен був картонний рулон. Вибач, будь ласка». І ти замість «Сьогодні ніяких мультиків» відповідаєш: «Добре, спасибі за чесність».

Коли дитина каже: «Я боюся зробити невірний вибір, піти не в той університет. Раптом я пошкодую», і ти замість «У тебе ще є рік, щоб обдумати це важливе рішення, від нього залежить все твоє подальше життя» відповідаєш: «Ти завжди можеш передумати. Помилка – це теж результат. Ми ростемо і наш погляд на себе змінюється».

Коли старша дитина говорять про молодшу: «Коли вона кричить, у мене всередині така злість, така злість…», а ти розуміюче киваєш замість того, щоб нагадати їй, що це твоя сестра і ти повинен її любити.

Як же комфортно жити в домі, де є емоційна безпека. Життя стає абсолютно іншим. У ньому немає місця для страху і злості, натомість є дуже багато підтримки та любові.

5 речей, які діти памятають про батьків все життя

Розвиток мовлення, дітям про зиму. Ознаки зими, зимові розваги, загадки та вірші для дошкільнят.

Розвиток дрібної моторики з практичним психологом в сенсорній кімнаті


/Files/images/146376272_2914073838852096_7699615705847234365_n.jpg /Files/images/146475589_2914073895518757_3051332465151749885_n.jpg

/Files/images/145676251_2914074015518745_1405080242672684107_n.jpg /Files/images/145859181_2914074088852071_3426740709785995207_n.jpg


Додаткові корекційні заняття з практичним психологом з розвитку дрібної моторики та уваги.

/Files/images/101.jpg/Files/images/102.jpg/Files/images/100.jpg/Files/images/104.jpg

Розвиток дрібної моторики, уваги, спостережливості

/Files/images/ток1.jpg /Files/images/ток2.jpg

Радію, коли дитина розуміє інструкцію та виконує із задоволенням завдання.

/Files/images/Токова В.Б.jpg

Прийшла весна. Працюємо на позитиві.

/Files/images/токова.jpg /Files/images/02.04.jpg /Files/images/124.jpg

/Files/images/165.jpg

Розвиток творчих здібностей дошкільнят є запорукою успіху в подальшому розвитку.

/Files/images/т2.jpg

Розвиток творчих здібностей в сенсорній кімнаті

/Files/images/242113754_537658897307260_4507079855338091551_n.jpg

/Files/images/для-родителей-_1_.jpg

Заняття з консультантом (практичним психологом) з метою стимуляції зорового апарату, тактильних відчуттів.

/Files/images/конд 3.jpg

/Files/images/конд..jpg

Кiлькiсть переглядiв: 364